Вихованці древньої Колхіди – цитрусові. Мандарин.

Це невеличке на зріст деревце з ледь пониклими гілочками було ще з давніх-давен відоме в Японії. Європейці вперше дізналися про мандарини з творів неаполітанця Мішеля Тенора (1840 р.), який завіз ці рослини до Неаполя. Завдяки своїм чудовим якостям мандарин почав розповсюджуватись, спочатку – на півдні Франції та в Алжірі, а потім помандрував далі по інших країнах Європи.

На жаль, цінний ніжний мандарин живе не більше ніж людина – 65-75 років. Але завдяки дійсно неймовірній для такого малого деревця родючості виправдовує затрати, пов'язані з його вирощуванням: мандаринове деревце в повному розквіті сил дає по кілька тисяч плодів. 

Вирощують мандарини, зокрема, і на Кавказі. Мандарин є найбільш розповсюдженою цитрусовою рослиною (друге місце – лимон, третє – апельсин). Це викликано не тільки тим, що мандарини солодші за смаком, без кісточок та більш врожайні, але перш за все тому, що лимони й апельсини більш чутливі до раптових знижень температур, в зв'язку з чим потребують прикриття на зиму або культивування під дахом оранжерей, теплиць і т.п.

Всім відома цінність мандарина, як харчового, приємного на смак продукту.

Плоди мандарина містять до 40-50 мг вітаміну С (на 100 г ваги). Важливою особливістю мандарина є те, що активність вітаміну С в його плодах зберігається дуже довго, навіть при заморожуванні. Клітковина мандарина послаблює перистальтику кишечника.

Сік мандаринів завдяки своїм лікарським та харчовим якостям найбільше рекомендують дітям (навіть немовлятам) та хворим. Він позитивно діє при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту.

Мандарини дуже корисно давати хворим на будь-яку хворобу, при високій температурі вони заспокоюють спрагу. Іноді з лікарською та харчовою метою вживають також плодову шкірку мандарина, яка дуже легко знімається і не має гіркого присмаку.

У цьому вона подібний до померанцевої шкірки. Померанець – плодове дерево, яке культивують головним чином на узбережжі Середземного моря. Плід померанця схожий на апельсин, але менший за розміром, темніший за кольором (темно-оранжевий) та гіркий на смак. У свіжому вигляді непридатний для вжитку.

Померанець (або бігарадія) дає кілька продуктів:

1)      померанцеву шкірку – висушену шкірку зрілих плодів, яка іде на виготовлення галунових препаратів (причому білу внутрішню частину шкірки викидають);

2)      померанцеві горішки (розміром з горошину або горішок) – незрілі плоди, які опадать з дерев. В сухому вигляді вони тверді, зеленкувато-сірі, духм'яні. Ці два продукти містять ефірні олії, гіркі речовини та глюкозид гесперидин. Вони вживаються для збудження апетиту.

3)      Померанцеві квіти – застосовуються дуже рідко, лише в сухому вигляді.

4)      Ефірні олії різного вигляду та складу, що виготовляються з шкірки зрілих плодів, з гілок з листям і недозрілими плодами та з квітів.

Мандаринову шкірку використовують для виготовлення ряду лікарських препаратів, а також в харчовій промисловості.

Компанія Примафлора використовує ефірну олію мандарина у складі свого косметичного Бальзаму массажного розслабляючого і для ванн.