Вихованці древньої Колхіди - цитрусові. Апельсин

Хто не чув про Кавказ, не мріяв в свій час побувати побувати в древній, оспіваній ще Гомером «палаючій Колхіді»? Тут все сповнене східної екзотики і життєстверджуючих фарб. На узбережжі ростуть сотні видів рослин, випестувані, виховані своєрідними умовами цієї природної оранжереї рослин. Тут немає зими, в нашому розумінні цього слова, а за останніми квітами осені відразу розквітають перші весняні квіти.

Достаток тепла і сонця, м'яка волога зима, жарке вологе літо, довгі, сприятливі для розвитку рослин весна та осінь – ці особливості клімату Середземномор'я дозволяють вирощувати тут рослини, завезені з різноманітних куточків земної кулі.

На протязі тисячоліть люди привозили в цей район культурні рослини, які ставали з часом невід'ємною частиною середземноморського ландшафту. Сонячні береги Колхіди, що купаються в біло пінному просторі бірюзового моря, привітно прийняли зелених «пришельців».

Які тільки рослини не ростуть на Чорноморському узбережжі Кавказу! Пухнасті стовбури пальм з високо піднятими віялами листків, кущі запашних з рожевими та білими квітами олеандрів, евкаліпти з жовто-червонуватими стовбурами і кучерявою, легкою зеленню, що не дає тіні, а поряд – агави з велетенськими суцвіттями, що, наче телеграфні стовпи, височать деінде над темною зеленню кущів кизилу, ожини, сирійських троянд.

Ніби прислухаються до чогось стрункі кипариси, юкки випростали догори, ближче до сонця, крупні грона білих дзвоникоподібних квітів. Мигдаль та оливи, інжир і гранати, хурма з надзвичайно ароматними ранніми квітами… В травні в гранатових гаях спалахують тисячі яскраво-кармінових квітів, а деінде гілки дерев фейхоа, що прикрашені великими рожевими квітами з пухнастими червоними китицями тичинок.

А восени все сповнене таких самих яскравих кольорів: жовтогарячі плоди мандаринів, багрово-червоні фонарики гранатів, темно-ліловий і коричнюватий інжир, апельсини, хурма, лимони і т. п.

На подвір'ях, в садках, на вулицях, на великих плантаціях – всюди виноград, прозорий, жовтий, зеленуватий, сіро-зелений, червонувато-синій, темно-фіолетовий, вкритий сизою димкою. Це справжня хімічна лабораторія, що виробляє з допомогою сонячного проміння чисту глюкозу та фруктозу, мінеральні олії, органічні кислоти, вітаміни, ферменти, пектинові речовини, клітковину та ін.., що так чудово зміцнюють організм людини.

Деяких з «вихованців» древньої Колхіди вирощують і на півночі, але не у відкритому грунті, а в оранжереях, кімнатах, на підвіконнях. Завдяки ретельному вивченню колекцій субтропічних рослин, деякі субтропічні рослини вже призвичаєні до умов середнього поясу, де вони з успіхом цвітуть і плодоносять у відкритому грунті (фундук, мигдаль, магнолія та ін..). Але більшість можна культивувати лише в кімнатних умовах.

Багато субтропічних кімнатних рослин, що розповсюджені на Кавказі, є дуже корисними лікарськими рослинами: цитрусові (апельсини, лимони, мандарини, грейпфрути, помпельмуси, бігарадія), лавр благородний і камфорний, олеандр, лавровишня та інші. 

За стародавнім грецьким міфом, в саді дочок ночі – Гесперид росли «золоті яблука». В цей заморський сад був направлений Геркулес, щоб звершити свій одинадцятий подвиг – вивезти їх звідти. Після тривалих пригод, він, нарешті, потрапляє до таємничого саду. 
В численних слов'янських казках теж згадуються «золоті яблука». Прообразом цих яблук були, мабуть, апельсини, лимони, мандарини та інші цитрусові.

Навіть скандинавські легенди згадують «золоті яблука» безсмертя: якщо пощастить кому-небудь поласувати ними, той не бути знати в своєму житті найгіршого – хвороб та старості.

Деякі німецькі казки також розповідають про «дерево життя» з чудодійними цілющими плодами.

Багатовікова гібридизація цитрусових привела до повного витіснення культурними сортами диких предків цитрусів. Довгий і складний шлях пройшли первісні гібриди, доки садівники Південного Китаю та Індії не створили ці легендарні плоди, які прийшли в район Середземномор'я майже в сучасному вигляді. Правда, і європейці доклали і тепер докладають немало зусиль, щоб покращити цінні якості цитрусових.

Перші літературні згадки про цитрон знаходимо у Теофраста (близько 300 р. до н.е.), який пише, що духмяний плід цитрона зовсім не споживали, а застосовували лише для боротьби з міллю: запашні шматочки клали у складки одежі.

Через декілька століть після цитрону потрапив в район Середземномор'я, завдяки арабським завойовникам, та знайшов там свою другу батьківщину кислий апельсин.

До певного часу культура південного апельсина була відома в Малій та середній Азії. Знаменитий лікар тих часів Авіценна в своїх рецептах рекомендував сік кислого апельсина. Лимон же («лі-мунг») згадують старовинні китайські літописи, хоч батьківщиною його, безумовно, є Індія.

До речі, слово «апельсин» - німецького походження і означає «китайське яблуко».

Тільки на початку XV ст. з'явився в Європі один із кращих представників цитрусових – солодкий апельсин, який на своїй батьківщині (Китай) був відомий ще до початку нашої ери.

Повернувшись в Європу з далеких заморських мандрівок, Васка да Гама захоплено розповідав про дивовижні плоди, якими частували його у східних портів Африки. 

Яскравий зовнішній вигляд та чудові смакові якості нового цитруса – апельсина спричинили його швидке розповсюдження в Європі. До цих ніжних китайських яблук, що не виносять морозів, почали будувати спеціальні приміщення, які з того часу почали називати оранжереями (від французької назви апельсина  - «оранж»).

У Російській імперії цитрусові відомі з другої половини XVII сторіччя. Серед поміщиків швидко розповсюдилася мода на вирощування французьких «диковинок» - лимонів та померанця, як декоративних рослин. Палац Оранієнбаум також отримав свою назву через те, що в його оранжереях вирощували апельсини. Незважаючи на те, що цитрусові дорого коштували, і вирощували їх тільки в оранжереях вельмож, тяга до них була настільки великою, що вони помалу почали розповсюджуватись і в оселях простого люду. 

Всі види цитрусових рослин розповсюджені в межах ареалу, який в північній частині досягає Гімалаїв та Північного Китаю, на півдні – закінчується біля Австралії та Нової Каледонії.

На американський континент апельсини потрапили досить давно. Ще супутник Кортеса, завойовника мексиканських племен, Берналь Діас у 1518 р. вперше посіяв апельсини в Мексиці. На Кавказі цитрусові відомі здавна: перший спомин про них є вже у «Географії Грузії», написаний царевичем Вахушті. 

Майже всі цитрусові – вічнозелені рослини, але деякі все ж таки скидають на зиму своє зелене вбрання.
Деякі з цитрусових озброєні колючками. Найбільш цікавою властивістю цитрусових є здатність проростати декількома сходами. Одне зернятко може прорости 1-2, а іноді і 10-12 ростками. Таке явище зветься ботаніками багатозародковістю, або поліембріонією. Якщо не розсадити ростки, то виросте одна, більш крупна рослина, а інші загинуть.

Плоди деяких цитрусових іноді не опадають по 1,5-2,5 року. Як правило, ні лимон, ні апельсини не опадають на першому році життя. Якщо їх не зрізати, то, провисівши до зими жовтими, вони знову починають зеленіти навесні. Влітку їх шкірка дуже потовщується. Восени вони знову жовтіють, дозрівають вдруге. Але дворічні плоди, незважаючи на свою величину, мають менше корисних смакових якостей, тобто мають менше вітамінів, кислот та інших дійових речовин. Тому не женіться за великими товстошкірими плодами – це можуть бути дворічні плоди. Пошукайте плоди середнього розміру, тонкошкірі.

Дерева у цитрусових не дуже високі. Вони тільки зрідка досягають крупних розмірів. Мандарини – карликові дерева. Навіть 30-річні екземпляри на зріст не вище 3,5-4,5 м, але врожаї на них виростають досить рясні – 5-7 тисяч плодів. В древньому Римі плодам апельсинів, що висіли на деревах, надавали «модних» чудернацьких форм – кубиків, великих вазочок, тваринок. Все це робилося за допомогою череп'яних та гіпсових формочок, в які вміщували плоди, що росли.

Вже значно пізніше французькі садівники епохи Ренесансу знову згадали цю примхливу моду древніх, проте дещо змінили її: вони засахарювали апельсини прямо на дереві, щоб вельможі мали змогу ласувати готовими цукатами безпосередньо з дерева.

Апельсин

У складі апельсинів є: вода – 90%, цукор – 4,6%, вуглеводи – 1,0%, кислота – 2,5%, азотисті речовини – 0,7%, клітчатка – 1% та зола – 0,5%. Апельсини містять такі вітаміни: А – 0,16-0,25 мг на 100 г ваги; В₁ - 0,008 мг; В₂ - 0, 08 мг та С – 66 мг.

Шкірка апельсинів містить декілька видів ефірних олій, які використовують у парфумерії. Зокрема, ТМ «Примафлора» застосовує ефірну олію апельсину у виробництві Гелю-пінки длявмивання для всіх типів шкіри та Бальзаму косметичного антицелюлітного.

Лікарі середньовіччя застосовували різні частини апельсина, особливо шкірку, для лікування різноманітних хвороб: при хворобах нирок, кишкових захворюваннях, при лікуванні каменів у сечовому міхурі та ін. деякі лікарі рекомендували шкірку апельсина для лікування пропасниці.

Стародавній лікар Нігрозелі порівнював дію шкірки апельсина з дією хініну. Він рекомендував хворим на пропасницю щоденно вживати (2-3 рази на день) порошки з товченої шкірки апельсина.

Інші лікарі використовували в своїй практиці апельсинову шкірку як кровоспинний засіб.

Міланський лікар Септаліус прописував відвар шкірок апельсина для затамування сильних менструацій.

В Італії з квіток апельсина переганяли апельсинову воду, яку рекомендували як потогінне і кровоспинне.

Вже на початку XVIII ст. сік апельсина та лимона вважали кращим засобом проти цинги. Деякі лікарі середньовіччя писали, що найвірнішим засобом для зупинки маткової кровотечі є зварені з шкіркою недозрілі апельсини. Інші лікарі рекомендували щоденно вживати по декілька апельсинів, як найкращій засіб проти грипу, чиряків та для покращення кишкової діяльності.

На жаль, тепер лікувальні властивості апельсина не використовуються у достатній мірі. Їх застосовують переважно як корисні вітамінні ласощі, як підбадьорюючий засіб та для заспокоєння спраги при високій температурі у хворих.

Компанія «Примафлора» включила сухий екстракт апельсина до складу свого препарату Янтарь для дітей.

За матеріалами книги С. М. Приходько "Лікарня на підвіконні"